ВОЛОДИМИР МОРОЗ: «Я БАЧУ ПРАВО ВІДНОВЛЕННЯ ІСТОРИЧНОЇ СПРАВЕДЛИВОСТІ»

04.05.2023

11:46:41

Поділитись:

Історичними фактами, які пов’язані з періодом переслідування українського духовенства і перебування василіян в Почаївській лаврі, поділився кандидат історичних наук, науковий співробітник Інституту історії церкви Українського католицького університету Володимир Мороз.

Хто такі василіяни і що вони робили в Почаївській лаврі?
Василіяни – це є чин греко-католицької церкви. Річ у тому, що здавна єпископами Київської митрополії, митрополитами були монахи Василіянського Чину. Василіяни не отримували в користування Почаївської лаври. Це і є те давнє монашество, яке було у монастирі. Унійним той монастир став у 1711-1712 роки. Це сталося завдяки значно ширшим процесам. Уже в 1670-х роках в Почаєві були ченці, які підтримували унійну церкву і були ті, які проти. У 1693 році був навіть так званий бунт Почаївський, коли ті монахи, які були проти унії, підняли таке повстання. Вони зв’язали ігумена та кількох інших ченців, які були за унію (ідею єдності церков). Згодом цей бунт покарали. Після смерті єпископа Діонісія Жабокрицького, якого пробував навертати у російське православ’я особисто цар Петро І, а також після втечі Київського митрополита Лева Зеленського, якого Петро І хотів повісити, Почаївський монастир написав листа до Риму: «Ми хочемо бути в унійній церкві». Тому казати про те, що василіяни приходили в Почаївський монастир чи, як дехто пробував говорити «захоплювали його», – це неправда. І відтоді, від 1712 року, монастир був стабільно унійним. Тоді настала «золота доба» його розвитку.
Які основні досягнення василіян у розбудові Почаївської лаври?
Перед усім треба згадати Почаївську ікону Матері Божої. За василіан вона єднала всю Україну. Йшли паломники не тільки унійні, тобто, греко-католицькі, православні теж йшли. Всіх допускали. 8 вересня 1773 року її коронували. Друге досягнення василіян – це є Почаївська друкарня. Біля її витоків стоїть жертовний єпископ, а тоді настоятель монастиря архімандрит Теодозій Любенецький-Рудницький. І ця друкарня видала за трохи більше, ніж 100 років, понад 600 книг. Це все василіянська спадщина, яку тепер досліджують вчені різних країн. Василіяни в Почаєві видавали книги мовою, наближеною до народної, тою «простою мовою».

Ще я би хотів відзначити розбудову архітектурного комплексу. Ініціатива виходила від василіян. Вони знайшли великого помічника-фундатора в особі Миколи-Василя Потоцького. І завдяки щедрій допомозі Потоцького, який водночас і стежив за тим, щоб комплекс розбудовувався якнайкраще в архітектурному плані, він залучав найліпших фахівців, у 1770-1794 постав той Успенський собор, той монастирський комплекс, монастирська будова, яку ми бачимо тепер. Після Третього поділу Речі Посполитої монастир опинився в складі Російської імперії.

Під приводом повстання польського 1831 року від василіян відібрали цей монастир. Їх звинуватили в державній зраді, тобто, підтримці польського повстання і в розтраті майна. Це типові звинувачення в царській Росії. Частину монахів репресували, з огляду на ці звинувачення, частині монахів наказали просто піти, не забираючи з собою нічого. А Почаїв до межі XIX-XX століть став осередком чорносотенства російського, яке заперечувало саме існування українського народу. Там «Почаївський листок» видавали, в якому «Православіє, самодержавность, народность», а українців нема.

Блаженніший Святослав Шевчук заявив про бажання служити у лаврі. Чи має це історичні підстави?
Так, це має великі сторичні підстави і це церква, яка розбудовувала той Почаїв до розмірів загальнонаціонального надбання. Ця церква має право бути в Почаєві. І це не був би жоден акт, спрямований проти когось, а це був би великий акт, який би показував, що ми будуємо справедливу державу, що ми шануємо людську гідність і шануємо внесок тих, хто працював для того, щоб ми були Україною.
На служіння у Почаївській лаврі претендує і Православна церква України…
Сам принцип лаври такий, що там є кілька і церков, і осередків монаших. Це великий монастир, будь ласка. Я як історик не бачу якихось перешкод до цього. Я бачу право відновлення історичної справедливості.