Ірина Підрівна — з тих, хто робить усе красиво. Тож і професію обрала, яка була їй до душі.
— Мама радила мені після школи вступати до медичного. Але я закінчила педагогічний інститут і стала вчителькою біології і хімії. Любила свою професію і дітей. А вони — мене, — згадує Ірина Омелянівна.
Викладала біологію
Одна з її вихованок розповідала, що на уроці в їх улюбленої вчительки в класі було чути, як муха летіла: всі слухали пояснення уважно й із захопленням. А коли досліди робили на ділянці, в біологічному кабінеті чи в теплиці, то всі були в рівних умовах. До речі, все це за Ірини Омелянівни й створювалося. В біологічному кабінеті не лишень було багато рослин, а й стояло опудапо дикого кабана, висіли роги оленя. Скільки цікавості й радості приносило це дітворі! А їй, наставниці, — задоволення…
А які вазони росли в Млиновецькій школі! До речі, в усіх школах проводилися консурси на тему: «Моя земля — земля моїх батьків». А Ірина Омелянівна написала реферат «Галерея кімнатних рослин» і зайняла на обласному конкурсі перше місце.
Нині Ірина Омелянівна гордиться тим, що багато її вихованців стали медиками, біологами, фармацевтами. Поринувши у спогади, вона називає з десяток прізвищ колишніх випускників.
Дослідила історію Млинівців
А ще педагогиня прищепила багатьом учням любов до історії.
— Наш край багатий на історичні події, адже тут бував зі своїм військом Хмельницький (чого варта лишень Зборівська битва. — Авт.), — розповідає моя співрозмовниця. — І я в дитинстві чимало наслухалася від дідуся й бабусі цікавих бувальщин. Дід Михайло працював на колії, грав у сільському оркестрі, а бабця Оля була знаною на всю околицю кухаркою, без якої не обходилося жодне весілля. Вона також була церковною сестрицею. Так що дідусь і бабуся весь час перебували серед цікавих земляків, які чого тільки не нарозказували. Тож ми замість казок слухали цікаві невигадані оповідки.
Вихована в патріотичному дусі, пані Ірина разом із кількома учнями-ентузіастами не лише записала розповіді старожилів про історію рідного краю, а й зібрала архівні матеріали (разом із дітьми їздили до Львова). І в підсумку — вчителька написала дослідження про рідні Млинівці «Село над берегами Стрипи».
Я з цікавістю перегортаю цей зшиток-самвидав, в якому з любов’ю відтворено давнину. А дбайливо вклеєні старі фотографії тільки поглиблюють знання. Пані Ірина Підрівна також дізналася багато про свій родовід і тепер хоче скласти генеалогічне дерево, аби діти, внуки та прапра… не забували свого коріння.
Майстриня м’ясних страв
За вислугою років жінка вийшла на пенсію. Але й далі кохається в квітах, городині. Однак має ще одне захоплення: вона — майстриня м’ясних страв, і це вміння перейняла від чоловіка Ігоря Євгеновича, котрий не лише за професією технолог м’ясної промисловості, а й за покликанням.
— Моя половина на кухні пече-мудрує такі смачні паштети, що неможливо наїстися, — хвалить дружина. — А буває, що разом записуємо рецепт і готуємо нову страву.
— Ви стали відомою господинею з виготовлення м’ясних страв на весіллях...
— Спочатку варили-пекли ковбасу, шинку, рулети, паштети собі та родичам на свята чи якусь іншу дефіляду. А коли відбули перше (і досить вдале) весілля брата, яке гостям дуже сподобалося, до нас почали звертатися люди, — розповідає Ірина Омелянівна. — Тепер навіть з різних районів замовляють. Бо господарі переконалися, що наші вироби смачні, з високоякісного м’яса, та й асортимент широкий — до півтора десятка видів: ковбаса домашня печена з часником, гуцульська, дрогобицька; рулет з язиком, із чорносливом, риба фарширована, кури вуджені... А щоб вони ще й додавали апетиту, тобто щоб милували око, то я їду й сама нарізаю на тарілки, — розповідає майстриня і продовжує: — Раніше бували такі застілля, на яких веселилося навіть до трьохсот гостей.
— А тепер?
— Ой, не смішіть мене! Тяжкі часи для всіх настали. Однак життя триває — молоді одружуються, хтось відзначає родинні свята.
— Але й на Великдень усі хочуть поласувати доброю ковбаскою, і в кошик її покласти, щоб освятити...
— Як я вже говорила, ми готуємо за своїми фірмовими рецептами. Поповнять кошик і писанки — чоловік мій виготовив писачок, а я навчила учнів, а також своїх дітей Михайла і Світлану, зятя Володимира та внука Маркіяна розписувати писанки. Знаєте, ми виховані в пошанівку до релігійних свят і традицій. І своїх дітей у цьому дусі виховали. Вони завжди приїжджають на Воскресіння додому, щоб паску та освячене яйце розділити й з’їсти з батьками.
А перед тим усією сім’єю Підрівні йдуть до храму, щоб почути, як священник отець Андрій Мушинський та хористи, якими керує Ірина Омелянівна, проголосять таку радісну й довгожданну вість:
— Христос воскрес!
А за ними урочисто відізвуться й церковні дзвони:
— Воістину воскрес!
Ярослава Штокало-Пархомчук
