«Хочемо, щоби люди похилого віку, яких війна змусила рятувати своє життя, мали дах над головою та гідні умови проживання», – такими словами директор «Карітасу» о. Роман Загородній 3 жовтня окреслив мету заснування у с. Петриків Великоберезовицької громади нового прихистку для вразливих категорій населення 60+ із числа внутрішньо переміщених осіб.
Урочисте відкриття із Чином благословення здійснив архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій Семенюк, який благословив мешканців та працівників нового житла. Прихисток діятиме в с. Петриків за адресою вул. Шевченка, 55 та буде під постійною опікою благодійного фонду «Карітас».
«Карітас» вже від початку повномасштабного вторгнення опікується потребуючими, відкриває свої двері, щоб прийняти тих, хто шукає даху над головою. В часі наймасовіших евакуацій, приміщення «Карітасу» були переоблаштовані під своєрідний «хаб» милосердя. Всі робочі приміщення були підлаштовані під нічліжки, проте умови були дуже скромні: люди спали на долівці та на матрацах. «Саме тому ми можемо пишатись тим, що в цьому новому прихистку люди зможуть отримати гідний догляд та належні умови життя, турботу та підтримку. Адже саме вразливі категорії населення є найбільш безпорадні в ситуаціях небезпеки та найменш здатні подбати про свої потреби», – розповідає волонтерка фонду Ірина Дригуш.
Реконструкція будівлі та приведення її в належний стан відбувалась за підтримки Caritas Ukraine, Caritas Austria та фінансування Austrian Development Agency та Neighbors in Need. Відповідальним за реалізацію проєкту був о. Петро Порохонько, заступник економа Тернопілько-Зборівської архиєпархії УГКЦ. Тимчасовий прихисток розрахований до 30 осіб. Наразі тут уже проживає 25 осіб. Житло облаштоване всім необхідним, є всі зручності – душові, туалети, нова побутова техніка, меблі. Мешканців забезпечують триразовим мобільним харчуванням.
Тут можуть поселятися внутрішньо переміщені особи вікової категорії 60+. Угода укладається на три місяці з можливістю пролонгації до пів року. За цей час людям допомагають у пошуку іншого житла, соціалізуватися тощо. Згодом, коли вже не буде потреби в наданні прихистку переселеним особам, дане приміщення може використовуватись для турботи про місцевих людей похилого віку.
