Творчість художника, різьбяра і гумориста з Бережан Романа Михальчука ще тільки чекає оцінок дослідників-мистецтвознавців та літературних критиків. Але для звичайного глядача і читача – це животворний, безпосередній талант, який будь-коли може плодоносити «уявною реальністю» – чи то в живописі, чи в різьбі, чи в гуморесках.
Батьки вирішили: син буде військовим!
Малюванням Роман захоплювався з дитинства. Він пригадує, як під час зимових канікул, коли ровесники зустрічалися з дівчатами, просиджував у райкомі комсомолу, оформляючи альбоми. Одного разу мати попросила Романа виконати декілька малюнків для дитячої виставки. Хлопець задовольнив її прохання, і його прийняли в художню школу у Бережанах.
Закінчивши середню школу, Роман отримав комсомольську путівку, яка вважалася вищою від «золотої медалі» за відмінне навчання (того року в район надійшло дві такі путівки!) і давала йому суттєву перевагу при вступі в будь-який вищий навчальний заклад Союзу. І юнак вступив у Ленінградський військовий інститут імені О. Ф. Можайського, який був у віданні Головного розвідуправління Міністерства оборони СРСР. Роман закінчив цей військовий заклад, і був направлений у штаб Прикарпатського військового округу. Його військова частина по збору та обробітку інформації з південної Європи дислокувалася біля міста Дрогобич на Львівщині. З настанням Незалежності України її розформували у 1995 році. Далі Роман працював на різних підприємствах, займався будівництвом власного дому, пізнав смаки заробітчанства в Чехії,Польщі, Португалії. Нарешті, повторилася державна служба.
Повернення у живопис
Та коли пан Роман вийшов на пенсію, то вирішив зайнятися улюбленою справою – живописом. У Тернополі накупив фарб, пензлів і за неповний рік створив чимало картин. Та всі вони, як на мене, наче живі, напрочуд щирі і безпосередні. На полотнах Романа Михальчука присутні реальні образи, гармонійно поєднані з уявою художника. Наприклад, кінь – взятий з фотографії, а далі включився авторський домисел. Так само був створений архітектурний пейзаж Бережан. Пан Роман бачив на фотографіях міста чимало будівель, але для картини їх відсівав, залишаючи найбільш значимі – костел святих апостолів Петра і Павла, церква Пресвятої Трійці… А з горами, які зображені на картинах, у художника виникає чимало спогадів. Адже його дідусь родом з гірського села Орява Сколівського району Львівської області. Хата дідових батьків збереглася до нині. Там давно ніхто не живе, але хатина «живе» на картині. А морські пейзажі – це вже широкий політ фантазії художника.
Пан Роман задумав створити серію картин «Покинута Україна». Бо має свіжі враження від села Базниківка та хуторів на Бережанщині, поблизу яких минуло його дитинство. Із колишніх майже 700 мешканців нині там залишилося менше 30. На картині зображені похилені хрести на церкві, перехняблені хати з вибитими вікнами, в яких поселилися сови.
Багатогранний талант Романа Михальчука проявився і в рельєфній різьбі. У його різьблених сюжетах (майстер працює з липою) виникає оригінальна уявна реальність. Наприклад, на одній з робіт – метелик, що уособлює мрію про політ, уже готовий злетіти, але його не відпускає гиря (натяк – на життєві обставини), на іншій роботі – хворий лелека, якому несила літати.
«Трабалядор» (заробітчанин) – з гумором
Але цілісну особистість Романа Михальчука складно уявити без гумористичної творчості. Він написав низку гуморесок, в яких основними персонажами є близькі люди – робітники, колишні військові, нинішні побратими-чиновники (до слова, пан Роман, здобувши другу освіту – юридичну, нині працює юристом Нараївської об’єднаної територіальної громади). Вони створюють комічні ситуації – чи то під час роботи, чи на курсах, чи на відпочинку.
Знаковою подією в його творчості стала трагікомедійна повість «Трабалядор», видана два роки тому в тернопільському видавництві «Терно-граф». Вона багато в чому автобіографічна, бо пан Роман на власній шкірі відчув усі смаки заробітчанського життя в Португалії – складнощі в отриманні візи, пошуку роботи, легалізації, проживанні…Неприхована правда буднів трабалядорів (по- українськи - заробітчан) з багатьох країн диктує талановитому автору різні комічні ситуації. Зі сторінок повісті промовляють і український рекет в чужій країні, і чваньковитий «литовський вермахт», і запальний бандерівець із сокирою в руках, і добродушний негр Зее, і багато іншого. Сам автор не дає оцінок, а виносить на розсуд читача зовсім різні за моральним підтекстом історії – як паломництво наших заробітчан до чудотворного місця – Фатіми, поклоніння Микити з Коломиї «Гробу Господньому в Португалії», так і поїздку «роботяг» до інтернаціонального борделю неподалік міста Валадо… Уся гумористична повість «Трабалядор» щедро всіяна галицьким діалектом. Та краще її прочитати, і переконатися в цьому самим. А пан Роман Михальчук нині в розквіті творчих сил і, сподівається, намалює ще не одну картину і напише цілу в’язанку гуморесок.
Роман Якель
